Стоянкове гальмо завжди було більше, ніж просто «ручник». Його призначення – утримати автомобіль на місці, але водночас воно виконувало роль аварійного гальма, яке могло врятувати ситуацію при відмові основної системи. Саме тому конструктори завжди прагнули зробити його незалежним від робочих гальм.
Старі конструкції
На автомобілях минулого стоянкове гальмо реалізовувалося різними способами.
- У вантажівках використовували механічний важільний привід, де окремі тяги від рукоятки впливали лише на задні колеса.
- На позашляховиках і військових машинах поширеним було трансмісійне гальмо – барабан на вихідному валу роздаткової коробки чи КПП, який розтискався важелем. Це рішення було практичним, адже механізм не потрапляв у бруд.
- У легкових автомобілях панував тросовий привід: важіль у салоні натягував троси, що розводили колодки задніх барабанів незалежно від гідравліки.
Таким чином, стоянкові гальма поділялися на три основні типи: барабанні з тросом, трансмісійні та комбіновані (барабан усередині диска).
Передній ручник
Зазвичай ручник діє на задні колеса, адже вони менш завантажені й простіші в реалізації. Але деякі виробники вирішили зробити стоянкове гальмо справді аварійним і перенесли його дію на передню вісь.
Причина була очевидна: при екстреному гальмуванні до 80% зусилля припадає на передні колеса. Якщо передні гальма відмовляють, задні не здатні ефективно зупинити машину.
Саме тому Citroën, Alfa Romeo та SAAB отримали ручник на передок. У Citroën дискові гальма розташовувалися біля коробки передач, і на них діяли окремі маленькі колодки стоянкового гальма. Це було складніше в конструкції, але давало реальну аварійну функцію: навіть при відмові основних гальм водій міг зупинити автомобіль.
Від барабанів до дисків
З розвитком технологій більшість машин перейшли на дискові гальма. Але навіть у таких системах часто залишали невеликий барабан усередині диска, який працював лише як стоянкове гальмо. Це дозволяло зберегти простоту й надійність механізму.
Згодом з’явилися комбіновані рішення: гідроциліндр поєднувався з механізмом, що міг працювати від троса або електромотора. Саме ці конструкції стали основою для сучасних електронних систем.
Електронне стоянкове гальмо (EPB)
Перехід до електроніки був закономірним. Спершу важіль замінили електромотором, який натягував троси. Потім двигуни почали встановлювати прямо на супорти, рухаючи поршень через гвинтову пару.
Особливість такої системи в тому, що вона блокується навіть без живлення – гвинтова пара необоротна. Крім того, EPB може виконувати роль аварійного гальма: при піднятті клавіші система задіює насос АБС, створюючи тиск у робочих механізмах усіх коліс. Автомобіль зупиняється і фіксується. Це вже не просто «ручник», а повноцінна частина системи безпеки.
Важливо пам’ятати, що для активації електронного ручника під час руху потрібно утримувати кнопку. Якщо натиснути її коротко, система лише зафіксує автомобіль у нерухомому стані. Аварійне гальмування можливе лише при тривалому натисканні, тоді електроніка розпізнає команду як екстрену й починає знижувати швидкість, використовуючи робочі гальма.
Тут цікаво, що різні виробники реалізують аварійне гальмування по-різному:
- У Geely Preface чи Skoda Kodiaq першого покоління система одразу задіює робочі гальма «в повну силу», створюючи різке уповільнення. Це максимально ефективно, але може бути несподіваним для пасажирів.
- У Renault Espace (2015 року) алгоритм інший: електроніка поступово нарощує тиск у системі, і гальмування відбувається плавно, аж до максимального уповільнення. Такий підхід комфортніший, але трохи менш різкий у критичний момент.
Auto Hold: зручність чи компроміс?
Функція Auto Hold стала природним доповненням до електронного ручника. Її принцип простий: після зупинки автомобіля система автоматично активує стоянкове гальмо, а при натисканні на газ воно знімається без участі водія.
Це справді зручна річ. Уявіть затор у місті: водій зупиняється, і машина сама утримується на місці, не потрібно тримати ногу на педалі гальма. Це зменшує втому, додає комфорту й робить керування більш «легким».
Але є й інший бік. Часті активації та деактивації призводять до швидшого зносу задніх колодок. Крім того, деякі водії відзначають невелику затримку при рушанні, що потребує звикання. Тож Auto Hold – це сучасна й корисна функція, але не без компромісів. Вона додає комфорту, проте вимагає уважності до технічного стану автомобіля.
Висновок
Стоянкове гальмо пройшло довгий шлях: від простих механічних важелів до складних електронних систем. Передній ручник був спробою зробити його справді аварійним, а Auto Hold прикладом того, як технології додають комфорту, але водночас створюють нові виклики.
